МЕЛЬНИЧУК Богдан. ЗВЕРТАННЯ ДО СТЕПАНА БУДНОГО

  • Друк

Поет Степан Будний

Степан БУДНИЙ

(23.08.1933, м-ко Струсів Теребовлянського р-ну — 22.06.1958, м. Тернопіль, похований у Струсові)


ЗВЕРТАННЯ ДО СТЕПАНА БУДНОГО

А знаєш, Степане, ми нині були на святі
В Садгірській школі — у четвертому інтернаті.

Плив березень понад кручами і над мостами,
Той березень, що любив ти його до безтями.

Той березень, що став тобі колись рідним братом,
Володарював безроздільно всім інтернатом.

Найпростіша і, мабуть, наймолодша зала
Сотнями заворожених очей розквітала.

Слухала, як на сцені, березневій достоту,
Виводили п’ятикласники твою «Кінноту».

Дививсь я на тих, що пісню вели за собою,
І серце щеміло від радості та від болю.

Я думав, що вони вродилися в тому літі,
Коли тебе, Степане, вже й не було на світі.

Та що це я: не було? Та що це я: немає?
Як юнь українська пісню твою підіймає.

Як березень пливе під синіми небесами,
І зала повниться високими голосами:

Ой кіннота линула,
Цокала копитами.
Пісня не загинула,
Пісня вічно житиме.

м. Чернівці

Богдан МЕЛЬНИЧУК.

Джерело:
поет. збірник «Син землі», Львів, «Каменяр», 1997.

[Інф.: 07.08.2008. Оновл.: 30.09.2012]