КОГУТ Маркіян. ЗАРВАНИЦЯ

Зарваницький Духовний центр

ЗАРВАНИЦЯ

З татарських рук приймав смерть Київ.
Чого живцем вогонь не виїв,
Ішло під меч, ішло в неволю,
Втік лиш один чернець на волю.

Степом, яром, вздовж рік, лісами,
Як заєць, витравлений псами,
Біг, не спиняючись на хвилю,
Аж став на Галицькім Поділлю,

Аж став над Стрипою-рікою,
А темна ніч над головою.
У тілі жар, на тілі рани,
Куди не звернеться, не гляне, —

Самітно, пусто, мертво, глухо,
Не бачить зір, не чує вухо;
Лиш у блакиті мріють зорі,
І вітер з листям плаче в борі.

Заплакав же чернець в знесилі:
«О, Ти, що в найприкрішій хвилі
Водиш усіх до Свого Сина,
Моя Провіднице Єдина,

Вкажи мету моїм дорогам,
Моїм стражданням і тривогам...»
Впав на коліна, серце томить,
А сон підходить, силу ломить;

Заснув сердешний на мураві
І бачить в сні, немов на яві:
Над ним Пречиста, коло Неї
Два ангели, в руках лілеї...

Він руку простягає вгору,
Вона край свого омофору
Йому дає, дає — й підносить,
Аж ось і небо землю росить.

Проснувсь чернець. Глядить: поляна
Над річкою. А річка зрана
Під ясним сонцем аж палиться,
Зирк на траву, — щось в ній блищиться.

Іде, — криничку бачить чисту,
А над криничкою Пречисту
З малим Дитяточком на лоні.
Пізнав її в святій іконі.

Впав під іконою святою:
— О, тут зрівнявся я з метою! —
Сказав. — Тут я молитись буду,
Щоб на всяк час для всього люду

Моя мета метою стала.
А місце, де крізь сон зарвала,
Хай риз святих слаба десниця
Нехай назветься — Зарваниця.

о. Маркіян КОГУТ

Маркіян КОГУТ.

Отець-ієромонах Маркіян (Когут Матвій Гаврилович) народився 1908 р. в с. Ласківцях Теребовпянського повіту в сім’ї селянина-середняка. Після закінчення сільської школи здобував освіту в навчапьно-виховному інституті оо. Василіян ім. св, Йосафата (м. Бучач). Відтак навчався у Варшаві, Жовкві, Львові.

Володів багатьма мовами: польською, французькою, німецькою, латинською, грецькою, російською.

Займався журналістикою. Писав вірші, поеми на релігійну тему, робив переклади. Написав книгу нових акафістів «Літургія в кайданах». Друкувався у газетах «Львівські вісті», «Малі друзі» під псевдонімами «Соняшник», «М. Зорян».

Писав сценарії на богословську тематику. Під ними підписувався «Данило Паломник».

Через те, що не пристав на російське православ’я, був засуджений на 10 років. Відбував покарання в Комі АРСР, в Інті. У 1956 році повернувся із заслання. Влаштувався на роботу на деревообробний комбінат у Львові. Ще будучи на засланні, о. Маркіян мріяв повернутися на Волинь, звідки походив священномученик Йосафат. Пізніше переїхав у Володимир-Волинський. Там знайшов притулок у родині лікаря І. Мельника. Працюючи нічним сторожем, помагав його дітям у навчанні, таємно відправляв літургію і сповідав людей. Першу службу Божу відправив у 1933 р. і тільки через 60 років відправив у своєму селі останню.

Коли повернули монастир оо. Василіян і церкву Св. Юрія, о. Маркіян повернувся в монастир і до кінця життя залишався в ньому.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс» №11(14915) від 09 лютого 2008 року.

[Інф.: 29.09.2012. Оновл.: 18.09.2013]