Жизномир: КОЛЕСНИК Марія. ЖИЗНОМИРСЬКІ ПОВСТАНЦІ

Село Жизномир Бучацького району Тернопільської області

ЖИЗНОМИРСЬКІ ПОВСТАНЦІ

Жизномирські повстанці,
Відважні дочки та сини
Свого життя не шкодували,
Щоб рідний край від ворога спасти.
Домівка їх — дрімучий ліс,
Землянка — рідна мати.
О скільки вас загинуло в лісах,
Щоб Україну-неньку врятувати.
А рідна матінка щодня
Всевишнього молила,
Щоб Божа милість її синів
Від кулі захистила.
Якось вранці у село,
Наче чорні круки,
Налетіли москалі,
Люті, мов собаки.
Виганяють людей з хати —
Трупи впізнавати.
Біжить мати до загиблих — бачить:
Лежать хлопці, молоді,красиві...
З них два — її сини,
— Твої хлопці? — москаль неньку
Ногою штовхає,
— Ні, не мої — нікого не знаю.
Не плакала бідолашна,
Сліз не проливала,
Тільки серце материнське
Груди обпікало.
А вночі, коли всі спали.
Щоб ніхто не бачив,
Мати синів поховала
І їхні могили,
Швидко розрівняла.
А на ранок москалі
Неньку знов питали:
— Де твої сини?
Та мати мовчала.
Щоб на Сибір не забрали,
В загаті ховалась
І тяжко страждала.
Та невдовзі сердешную
Забрав Бог до себе.
Щоб зустрітись із синами
У Господньому небі.
Низько віти нахилила
Червона калина.
Зажурилась за синами
Ненька-Україна.
Спіть спокійно, земляки,
Ми вас не забули.
Пом'янути щирим словом
Всім селом прибули.
Біля вашої могили
Ростуть пишні квіти.
Сюди часто приходять
Дорослі і діти.
Щоб згадати вас, героїв,
Низько поклонитись
І за вільну Україну
Щиро помолитись.

Марія КОЛЕСНИК
с. Жизномир.

Джерело:
г. «Нова доба», №42(8403) від 15 жовтня 2010 року.

[Інф.: 01.08.2012. Оновл.: 01.08.2012]