Бурдяківці: ЗОЗУЛЯК Євген. БУРДЯКІВЦІ

  • Друк
Деталі
Категорія: Вірші та пісні про села Борщівського району

БУРДЯКІВЦІ

І

Я бував у селі не одному,
Що намистом на нитці доріг,
Та завжди повертався додому,
Бо одне лиш у серці беріг.
У розмовах із друзями щирих
На запитання про родовід
Говорив, що в Бурдяківцях виріс,
Там, де Бурда хлюпоче між віт.
Бачу й нині і церкву, і школу...
Ген Шевченко в задумі стоїть.
Хто не зна — не повірить ніколи,
Що минуло селу п’ять століть.
Бурі часу над ним пронеслися,
Турки, ляхи, орди татарва...
Але вистояв люд, відродився,
Наче після покосу трава.
Тут були і «Просвіта», й читальня,
Сам Грушевський сюди приїжджав.
І взялася громада діяльно
До нагальних просвітницьких справ.

ІІ

Двадцятий — вік експериментів
Над людством, геноциду, війн.
Відбився, як в роси краплинці,
В долі села малого він.
Йшли в січові бурдяківчани.
Їхні сини пізніш — в УПА.
А решту на війн забрала
Мобілізації мітла.
Додому мало хто вернувся
З повстанців, із фронтовиків.
В сибірський «вмрій» потягнувся
Клин гнаних матерів, батьків...
Тих, що уникнули вигнання,
В ярмо колгоспне запрягли,
Щоби, безправні скрізь і гнані —
Раби рабами — віз тягли...
Здавалося, так буде вічно.
Та що є вічним на землі?
Помалу те, що стало звичним,
Пропало, як міраж, в імлі.
Натомість вистраждана воля,
Мов манна із небес прийшла.
Шумить про неї й та тополя
Розлога посеред села...
І сяє сонце у зеніті,
І відступає хмари мла
В 510-м теплім літі
Від згадки першої села.

Євген ЗОЗУЛЯК.

Джерело:
г. «Вільне життя», №81(???) від 09 серпня 2003 року.

[Інф.: 2007-2008. Оновл.: 18.09.2012]