Білоскірка: СТОЦЬКИЙ Ярослав. “Коли думками полечу в дитинство...”

* * *

Коли думками полечу в дитинство,
Що аж на серці забринить сльоза,
Святе постане мами материнство
Й маленький я, і верби, і гроза,

І вічний плин ріки моєї
Через віки і долі, і життя...
Я заздрив їй з наївності своєї,
Але любив й люблю до самозабуття.

Лежу школяриком на березі ріки,
Дивлюсь на хвилі й мов на них гойдаюсь
І в кольорову тінь під вербові гілки
Від сонечка червневого ховаюсь.

Або з гуртом хлопчачим голосистим
Із річеньки вибризкую веселку
Й на верби одягаю, мов намисто,
І до обличчя пригортаю листя терпке.

Старезні верби, мов проводирі
Поруч доріг і річки Гнізни...
До Білоскірки, що на березі-горі,
Думками повертатися не пізно.

Іще сріблиться і співа ріка,
Але невтішну і журливу пісню, —
Немає верб-сестер, бо зла рука
Забрала їх життя безслізно

Та з пам’яті моєї не зітре ніхто
Дитинства в вербах над рікою...
Живи в віках, моя свята ріко,
І я ще житиму з тобою!

31.10-11.1998 р.

Ярослав СТОЦЬКИЙ.

Джерело:
збірка поезій та історичний нарис «Білоскірки спалена сльоза».

[Інф.: 06.10.2009. Оновл.: 13.09.2012]