УНІЯТ Віктор. Бучач крізь століття

Бучаччина, Бучацький район



БУЧАЧ КРІЗЬ СТОЛІТТЯ

БУЧАЧ — місто районного значення Тернопільської області, райцентр. Розташований на берегах р. Стрипа — лівої притоки р. Дністер, за 72 км на пд. від обласного центру. Назва міста походить найімовірніше, від слова «буча» (неспокійна, та що гудить, реве») у значенні корінна вода напровесні, бистрина і глибінь. Можливо, від слов’янського буч «обруч». Стрипа протікає через місто між горами Баштовою, Замковою і Федір, поділяючи його на зх. і сх. частини, охоплює стару частину міста обручем у каньйоні. Площа — 9,98 кв. км.

На березі р. Стрипа виявлено залишки двох поселень ранніх племен трипільської культури та поховань бронзового віку. Поселення часів черняхівської культури та Київської Русі знищене половцями, згодом татарами. У 1924 р. під час археологічних розкопок на горі Федір знайдено кам’яні колодкоподібні долота і широкі плоскі тесла зі старанно зашліфованою поверхнею, що типові для племен культури лінійно-стрічкової кераміки (6-3 тис. до н. е.). Перша писемна згадка — 1260 р., як власність Габрієля Бучацького. Наприкінці XIV ст., внаслідок тривалої боротьби між Польщею і Литвою, Східну Галичину (в тому числі Бучач) захопили поляки.

НАСТУПНА згадка про Бучач — 1379р. .У місті вже був дерев’яний замок, на місці давнього городища на Замковій горі. У 1630-х він був перебудований та укріплений. Збереглися залишки споруди колись овальної форми. На початку 17 ст. замок мав оборонну стіну з двома вежами.У вересні 1648 р. Бучацький замок намагалося здобути селянсько-козацьке військо. Сильних пошкоджень зазнав від турецьких завойовників у 1672 р. і 1675 р.; у 1676 р. його зруйновано. У 1684 р. польський магнат І. Потоцький відбудував його, спорудив при ньому ренесансний палац із ажурною арочною галереєю та фонтан.

Від кінця 13 до середини 16 ст. містом володіли Бучацькі — давня родина магнатів гербу «Абданк». Прізвище взяли від назви поселення Бучач. У 1260 р. згадується Микола Бучацький, Міхал Бучацький — галицький староста; 1430 р. зайняв Кам’янець (нині Кам’янець-Подільський) і все Поділля та приєднав їх до Польщі; воював з татарами, у бою з якими загинув. Теодорик Бучацький, кам’янецький староста, загинув в 1450 р. в битві з волохами над Дністром, Ян Бучацький (рік народження невідомий — 1462 р.) був подільським воєводою. Якуб (Яків) Бучацький (рік народження невідомий — 1541 р.) - релігійний та освітній діяч, меценат; єпископ Кам’янецький (від 1518 р.), згодом — Холмський і Полоцький (від 1538 р.); останній представник роду Бучацьких по чоловічій лінії. Катерина Бучацька (середина 16 ст.) — сестра Якуба Бучацького, дружина подільського воєводи Я. Творовського. Беата Бучацька (16 ст.) — прабабця по батьківській лінії українського гетьмана П. Орлика.

Від 1612 р. Бучач власність Потоцьких. Від 1434 р. входив до складу Руського воєводства. У 1515 році Бучач отримав маґдебурзьке право. Від 1578 р. Бучач належав до Галицького повіту Галицької землі. Від 1558 р. у місті двічі на рік проводили ярмарки та щотижня в четвер — торги. У 16-17 ст. був однією з фортець, що захищали Галичину від нападів татар і турків. У 1655 і 1667 рр. фортецю намагалися захопити кримські татари, але зазнали невдачі. Відступаючи, вони спалили місто.

У 1672 р. місто захопила Туреччина. 18 жовтня 1672 р. в м. Бучачі був укладений мирний договір між Річчю Посполитою та Османською імперією. За його умовами Поділля відходило до Туреччини як Подільський пашалик із центром у Кам’янці-ПодІльському. Частина сучасної Тернопільщини між Збручем і Стрипою на пд. від лінії Гусятин-Білобожниця-Бучач склала Чортківську нахію пашалику. Брацлавщина і пд. Київщина ввійшли до Української держави на чолі з гетьманом П. Дорошенком. Місто Бучач було поділено на дві частини — сх. («турецьку») і зх. («польську»), Польща визнавала її існування і протекторат Туреччини. У тексті договору вперше офіційно вжита назва «Українська Держава». Сейм Польщі у квітні 1673 р. відмовився затвердити Бучацький мирний договір, що призвело до продовження війни. Його умови були ліквідовані Карловицьким мирним договором 16 січня 1699 р. Збереглася 400-річна «Золота» липа, під якою підписали Бучацький договір.

7 грудня 1712 р. на підставі фундаційної грамоти польського магната С. Потоцького засновано Бучацький монастир отців Василіян Чесного Хреста Господнього. Монастир розташований на горі Федір. У 1714 р. Львівська католицька архієпархія передала костьол св. Хреста для духовних відправ бучацьким Василіянам у тимчасову власність, від 1747 р. — на постійно. Монастир до 1782 року належав до Литовської провінції ЧСВВ, згодом перейшов у Галицьку провінцію. У 1750-1770-і рр. тривало будівництво монастиря на кошти графа М. Потоцького. У 1757-1758 рр. тут споруджено двоповерхове приміщення гімназії, у 1765-1771 рр. - монастирську церкву Чесного і Животворящого Хреста; 1774-1796 рр. тривав розпис цього храму. У 1816-1818 рр. збудовано галерею та підпірну стіну тераси, створено штучні печери і статуї Непорочного Зачаття Богородиці й св. Онуфрія. У 1849-1854 рр. тривало спорудження дзвіниці. 29 липня 1865 р. монастир зазнав руйнації внаслідок пожежі. У 1900 р. відремонтовано і відреставровано церкву та монастирські приміщення. У 1946 р. діяльність монастиря заборонила радянська влада. У 1946-1950 рр. монастирські приміщення використовували для господарських потреб, у 1950-1986 рр. тут розташовувалось СПТУ № 26. У 1989 р. в монастирі як пам’ятці архітектури розпочато державні реставраційні роботи. 17 жовтня 1990 р. його з церквою передано у користування греко-католицькій громаді міста. 17 березня 1991 р. в монастир повернулися оо. Василіяни. 1992 р. розпочато реставраційні роботи всього монастирського комплексу з його добудовою, розширенням, оновленням і розписом церкви. 28 квітня 1993 р. монастир передано у власність оо. Василіян. Усі ці роботи, як і духовно-освітні, здійснювались під керівництвом ігумена о. І.-Т. Майковича.

У 1870-1893 рр. під опікою бучацьких Василіян була публічна чотирикласна гімназія. Продовжуючи духовно-освітню традицію своїх попередників, о. І.-Т. Майкович у вересні 1995 р. на підставі свідоцтва Міністерства освіти і науки України відкрив при монастирі й очолив істооико-філософський ліцей ім. св. Йосафата.

У 1750-1751 роках у Бучачі спорудили ратушу (архітектор Б. Меретин, скульптор Й.-Г. Пінзель, фундатор М. Потоцький). Нині це унікальна пам’ятка архітектури середини 18 століття. Ратуша розташована в нижній частині міста посеред невеликого майдану, гармоніює з ландшафтом, вирізняється чітким окресленням об’ємів і досконалістю пропорцій. Архітектурні форми позначені вишуканою, плинною пізньобароковою пластикою. Троє дверей нині — нижче від рівня майдану. Головний фасад ратуші повернутий до заходу, на його фронтоні — картуш із родинним гербом «Пилява» фундатора ратуші М. Потоцького. На фігурному щиті з перехрещеними військовими атрибутами — напис «М. Р. З. К.» («Микола Потоцький — староста Канівський»). Внутрішній простір поділений на 12 залів.

За скульптурним оздобленням та органічним синтезом мистецтв бучацька ратуша не має аналогів в архітектурі України 18 ст. Початково фасад прикрашали 14 фігур; образи взяті з Біблії й античної міфології; тесані з цільного каменю-вапняку, подекуди є вставки. Частина їх загинула під час пожежі 29 липня 1865 р., кілька півфігур-каріатид під балконами на фасадній стіні знищені всередині 1950-х років. Збереглися 9 статуй (усі пошкоджені). До 1847 р. на верхньому ярусі вежі був годинник; у 2002 р. його відновили.

Від 1772 р. Бучач — під владою Австрійської імперії, від 1775 належав до новоутвореної Заліщицької округи. У 1809-1815 рр. належав до Росії. У 1815 р. за рішенням Віденського конгресу місто знову відійшло до Австрії, від 1867 — Австро-Угорщини, належало від 1816 р. до Станіславівської округи.

Стихійні лиха і хвороби не минали жителів міста. Епідемія холери 1831 року забрала 770 бучачан. У 1863 р. у Бучачі впроваджено телеграф. У 1864 р. у місті у 919 будинках проживало 9535 мешканців, було 160 крамниць, 168 шинків. 29 липня 1865 р. внаслідок пожежі вигоріла центральна частина міста (220 будинків, Покровська церква, ратуша, синагога, монастир оо. Василіян і частина костьолу).

За даними 1880 р., територія міста займала 3055 кв. м, і в ньому проживало 9970 жителів у 1017 будинках. Тоді ж у місті було: 20 вчителів, 1 нотаріус, 6 лікарів, 713 робітників, 403 торговці, 11 військовослужбовців і 18 жандармів. Міське управління і міська рада складалися із 36 осіб (18 євреїв, 12 поляків, 6 українців). Діяли товариства - промисловців, городниче і бджолярське. Працювали три цехи: шевський, кушнірський і ковальський. У 1884 р. через Бучач прокладено залізницю Станіслав-Бучач-Ярмолинці (працювали італійські спеціалісти, місцеве населення як допоміжна робоча сила), що сприяло розвитку промисловості й торгівлі.

Під час Першої світової війни в межиріччі Серету і Стрипи проходила лінія фронту, 15 серпня 1914 року в місто вступила російська армія і стояла тут до травня 1917 року, коли його знову відвоювали австро-німецькі війська. У перші тижні 1-ї світової війни місто було спалене.

В часи Української революції діяв Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка. На початку листопада 1918 р. в Бучачі встановлено українську владу, до липня 1919 р. місто було повітовим центром ЗУНР. У липні 1919 року його окупували поляки. 10 серпня — 15 вересня 1920 р. в Бучачі перебувала Червона армія. 15 вересня 1920 р. Бучач знову відійшов до Польщі.

За переписом 1921 р. в місті проживало 7517 осіб, разом із приміськими селами Нагірянкою і Підзамочком — 12 309. Місто налічувало 2490 будинків. Основні вулиці: Королівка (Колійова), «А. Потоцького», «3-го Мая», Грундвальська, Ґудльовщина (Костельова), Пушкарі, Під юрдикою (Матковська), Камінна, Гімназіальна, Василіянська та ін. У 1923 році заснована бібліотека товариства «Просвіта» (діяло від 1907 р., у 1908 р. — 100 членів та 200 книг; 1-й голова Н. Даниш), діяли Українське міщанське братство з аматорським гуртком, «Сокіл» (засновано 1904), «Луг», «Пласт» (від 1924 за упорядкування стрілецьких могил на цвинтарі Нагірянка заборонений, діяв підпільно), «Сільський господар» (від 1912, з Пасічною Спілкою, Секцією Господини та Хліборобським вишколом молоді), «Рідна Школа», «Союз Українок» та ін. товариства. Повітовий союз кооператив із кооперативним навчальним курсом відбувся у 1936 році. В 1924 р. зведено будинок «Міщанського братства», цього ж року працювала повітова учительська бібліотека. У 1939 році у місті проживало: 2400 українців, 3078 поляків, 5150 євреїв.

18 вересня 1939 р. Бучач зайняли радянські війська. За нової влади на базі майстерні створено ливарно-механічний завод, відкрито зооветеринарний технікум (переведений з Язловця). Від 1939 р. — місто Тернопільської області. У 1939-1941 рр. виходила газета Бучацького повітового комітету КП(б)У і політвиконкому, Бучацького РК КП(б)У і райвиконкому «За нове життя» (нині — «Нова доба» — редактор Василь Тракало). Від січня 1940 р. — райцентр.

7 липня 1941 року Бучач зайняли німецькі війська. Нацисти знищили близько 7500 жителів міста і району, переважно євреїв; головна єврейська синагога була зруйнована. Молодих людей примусово вивозили на роботу в Німеччину. Жителі міста Бучача М. та З. Вичерек, І. Синенька за переховування євреїв отримали звання «праведників народів світу».

У березні 1944 р. у місто прорвався танковий підрозділ під командуванням Героя Радянського Союзу В. Підгорбунського. Червона армія вдруге зайняла Бучач 21 липня 1944 року.

Після війни місто було відбудоване, значно розширило свою територію, житловий, промисловий і культурно-освітній потенціал.

У Бучачі народилися єврейський письменник, лауреат Нобелівської премії Шмуель Йосеф Агнон (1888-1970 рр.), письменник Ян Адамський (1923 р. н.), польський актор театру, кіно і телебачення, геолог Любослав-Антін Байрок (1930 р. н.), лікар, громадський діяч Томаш Баранецький (1801-1858 рр.), ветеринарний лікар, громадський діяч Євген Барановський (1914-1985 рр.), художник, педагог Ярослав Біль (1946-2010 рр.), вчений політолог, громадський діяч Богдан-Ростислав Боцюрків (1925-1998 рр.), співачка, хормейстер, викладач естрадного співу Людмила Бурміцька (1962 р. н.), політичний діяч Симон Візенталь (1998-2005 рр.), доктор математичних наук, професор Роман Воронка (1940 р. н.), художник і поет Володимир Воронюк (1918 р. н.), літературознавець, педагог Міля Вортман (1902 р. н.), релігійні діячі о. Марко-Михайло (1880-1918 рр.) і Теодосій (1880-1952 рр.) Галущинські, Гавриїл КрижанІвський (1837-1892 рр.), кандидати медичних наук, лікарі Мирослав Гірняк (1948 р. н.) та Сергій Данилков (1965 р. н.), доктори медичних наук, професори Олег Дольницький (1926 р. н. та Ярослав Крижановський (1932 р. н.), польський політичний діяч Остап Длуський (1892-1964 рр.), польський журналіст, громадський діяч Адольф Інлендер (1854-1920 рр.), правник Лілія Катеринчук (1963 р. н.), господарник Микола Кміть (1966 р. н.), книговидавець Йосип Кнебель (1854-1926 рр.), доктор філологічних наук, професор Ярослав Козачок (1965 р. н.), діяч ОУН і УПА Ярослав Косарчин (1919-1951 рр.), архітектор Петро Крупа (1952 р. н.), письменники Осип Назарук (1883-1940 рр.) і Михайло Островерха (1897-1979 рр.), правознавець, журналіст, редактор, громадський діяч Ярослав Падох (1908-1998 рр.), народний артист України Ігор Пилатюк (1954 р. н.), громадсько-політичний діяч Франц Свістель (1887-1966 рр.) педагог, бібліотекар, бібліограф, громадська діячка, дружина В. Кубійовича Дарія Сіяк (1908-1977 рр.), дійсний член Польської академії наук Марек Фритзґанд (1913-1992 рр.), правник, політичний і громадський діяч Богдан Футей (1939 р. н.), польський художник Міхал-Віктор Чепіта (1884-1941 рр.) та. ін.

У книгозбірні гімназії зберігалася мистецька пам’ятка 13 століття, рукописне Бучацьке Євангеліє.

Історик та фольклорист Садок Баронч написав перші історичні праці про Бучаччину — «Язловецькі пам’ятки» (1862 р.), «Бучацькі пам’ятки» (1882 р.), видані у Львові. У 1972 р. під грифом НТШ вийшла книга «Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник» (Нью-Йорк-Лондон-Париж-Сідней-Торонто); у 2008 році Василь Тракало видав книгу «Береги свободи слова. Бучаччина: історія сучасності».

Віктор УНІЯТ,
почесний краєзнавець України.

Джерело:
г. «Нова доба», №42(8403) від 15 жовтня 2010 року.

[Інф.: 18.10.2010. Оновл.: 05.09.2012]