2014 р. Тернопільщина. Історія міст і сіл — Жнибороди

ЖНИБОРОДИ

Cело. Центр сільської ради. До села приєднано х. Млинки. Розташоване на правому березі р. Рудка (ліва притока Дністра), за 23 км від районного центру і найближчої залізничної станції Бучач. По північній околиці села пролягає дорога Дуліби–Берем’яни (Бучацького району)1. Географічні координати – 48°54′ пн. ш. 25°26′ сх. д. Площа – 13,15 кв. км. Дворів – 174. Населення – 682 особи (2014 р.).

Поселення часів Київської Русі в гирлі Стрипи, при її впадінні у Дністер2. За леґендою, у князівській залозі, яка тут стояла, служили тільки молоді, безбороді чоловіки. За іншою — у селі чоловіки гордилися своїми бородами. Якось вороги несподівано захопили село і зажадали викуп. У разі відмови — погрожували обрізати бороди. Цієї наруги жителі не могли стерпіти і голіруч перебили ворогів. Назва від слів «жати бороди» стверджує обидві версії. Поблизу Жнибородів виявлено археологічні пам’ятки пізнього палеоліту, культур Ноа і давньоруської. Перша письмова згадка — 1436 р. як Незбороди. У лютому 1436 р. Теодорик з Бучача в присутності кількох високопоставлених церковних сановників зробив пожертвування для костелу Марії Магдалини в Язловці. «Найперше туди записав село Незброди з землі подільської, що належало до повіту Червоноградського, з усіма маєтками, землею, луками, лісами, пасіками, мисливськими угіддями, садами, ставками та іншими водоймами, млином і його пожитками». Одним словом, усе село разом з людьми було передане у власність язловецькому костелу. Підтвердження тому — датований 1467 роком документ, в якому зазначено, що село Незброди є власністю костелу в Язловці. З такою назвою село фіксували аж до 1739 року. В пізніших документах воно записане вже як Жнибороди. У 1841 р. з приблизно 470 мешканців 155 становили українці, решту — поляки й незначна кількість євреїв.

У 1921 р. — 150 дворів, мешкало 177 родин, 843 мешканці (401 чоловічої та 442 жіночої статі), з яких 801 особа поляки. У 1931 р. — 932 мешканці: 895 поляків, 23 євреї, 14 українців. До Другої світової війни в селі діяла чотирикласна школа, де навчали двоє вчителів.

7 липня 1941 — 22 липня 1944 — під нацистською окупацією. У 1944–1946 рр. унаслідок переселення поляки виїхали на свою батьківщину. В селі залишилося тільки кілька сімей корінних мешканців. На місце поляків приїхали переселенці з Польщі із сіл Посада Риботицька, Бушковичі, Ганчова, Радова, П’ятків, Одрехів, Лимна, Янківці, Острів та Болестричі.

У Жнибородах проживав репресований член ОУН Іван Галюлько (1904 р. н.). Заарештований 1946 р., засуджений на 10 років ВТТ, подальша доля невідома; реабілітований.3

Від кінця 1940-х років до 1959 року діяла Жниборідська сільська рада. Згодом село приєднали до Берем’янської, пізніше – до Дулібівської сільських рад. У 1970–1980-х споруджено приміщення школи і дошкільного закладу, ферми для ВРХ, пилораму, заправну станцію, тік, пекарню. У 1992 р. було відновлено Жниборідську сільраду. Майно та землі колгоспу після проголошення Незалежності України розпайовано.

12 лютого 2011 р. відбулись урочистості до 575-річчя від часу першої письмової згадки про село.

Є муровані церкви св. Михаїла (серед. 19 ст.; реставрована 1989 р.; УГКЦ) і Вознесіння Господнього (грудень 1999 р.; УПЦ КП), капличка (1994 р.). Насипано символічну могилу Борцям за волю України (1993 р.).

Діють ЗОШ 1–2 ступ., клуб, бібліотека, фельдшерський пункт, дошкільний заклад, пилорама, 3 торгових заклади.

У Жнибородах народилися: краєзнавець, кросвордист, творець інтернет-сайтів Микола Василечко (1974 р. н.), лікар, фармацевт Михайло Кучер (1955 р. н.), журналіст, педагог, господарник Марія Романчук (1953 р. н.), археологічні дослідження у 1878 р. проводив археолог, етнограф, історик Адам-Гонорій Кіркор.

Територія Жниборідської сільради належить до реґіонального ландшафтного парку «Дністровський каньйон». Жнибороди мають перспективу в розвитку зеленого туризму і туристсько-екскурсійного відпочинку. Село складається з розділених на вулиці чотирьох частин: Ковалівка, Польова, Ринок і Соловійка. На околицях розташовані урочища: Чигор (нині громадське пасовище), Рівне (поле), Скоморохи (городи), Могилки, або Вірлиська (найдревніше місце села, в якому є залишки давніх курганних могильників і де, напевно, в давнину було поселення), Долина (х. Млинки), Провал (улоговина з перепадом висот до 150 м, по якій тече потічок Рудка). У селі б’ють з-під землі кілька джерел, що забезпечують жниборідців водою.

Про Жнибороди є однойменний інтернет-сайт.

М. Василечко, Б. Мельничук.

Джерело:
М. Василечко, Б. Мельничук. Жнибороди // Тернопільщина. Історія міст і сіл. — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. — Т. 1. — С. 608–609.

Тернопільщина. Історія міст і сіл

Виявлені неточності:
1Насправді дорога районного значення від с. Берем’яни (відтинок дороги збудований у кінці 1980-х), пролягає через село Жнибороди і в урочищі Глинка розгалужується: одна вітка йде на с. Дуліби, друга — на с. Скоморохи, через р. Стрипу.
2Поселення часів Київської Русі, що є пам’яткою археології місцевого значення (охоронний номер 117) розташоване в урочищі Вірлиська.
3Дані про Галюлька, які взяті з «Книги пам’яті» є неточними.

Скан-копія публікації

Скан-копія публікації. «Тернопільщина. Історія міст і сіл» (2014), c. 608

Скан-копія публікації. «Тернопільщина. Історія міст і сіл» (2014), c. 609

[Інф.: 27.01.2015. Оновл.: 27.01.2015]