Любарська Леся. Москалю, чуєш...

Москалю, чуєш...

Москалю, чуєш, ти мені не брат,
Не був батькам моїм, не будеш й моїм дітям.
Моя колиска — стольний Київ-град,
Ти ж служиш іншим... іншим заповітам...

Тебе пустила в світ чужа земля,
Де все для українців є таке незвичне.
Поглянь на герб Орди і герб Кремля —
Вони у всьому дуже ідентичні.

Орел «двухглавый» в тебе і татар.
Чи в українців є щось спільне з тим народом?
Герб України — від Русі нам дар,
Він генетичним нас єднає кодом.

Русь Київська і Тризуб золотий...
Ці два поняття вам ніколи не змінити.
Для українців Тризуб є святий,
Хоч часто кров’ю і слізьми политий.

Тож не тулись, бо ми є не брати,
Ти нині знов пішов нас нищити війною.
Будь проклята війна, а з нею — ти!
Мої брати стікають знову кров’ю...

Москалю, слухай і запам’ятай:
Не забереш у нас ні величі, ні слави.
Як в серці українця — рідний край,
То сам Господь за нього свічку ставить.

Поетка Леся Любарська

Леся Любарська.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №84 (15612) від 17 жовтня 2014 року.

[Інф.: 11.12.2014. Оновл.: 11.12.2014]