Мельничук Богдан. Материнська печаль

Материнська печаль

Село заснуло. Лише мати
Вже котру нічку не засне:
Нема, нема її солдата...
А може, все-таки прийде?!

Об шибку стукне, як бувало,
А потім ступить за поріг.
«Пробач, рідненька моя мамо,
Що я заплутавсь між доріг.

Дівчата, хитрі, заманили,
Я ж наречену вибирав,
Щоб ти невісточці раділа,
Онуків Бог подарував...»

Зітхнула ненька. Враз згадала
Синочка свого у труні,
Дорогу, встелену, квітками, —
Упав в Донбасі на війні.

І знову сльози на подушку
Дощем печалі полились;
Рука суха, мов гілля грушки,
Безсило звісилась униз.

Так задрімала сива жінка,
А в мозку спалахом: «АТО!»
Зірвалася, мов юна, гінко, —
Світанок стука у вікно...

Поет Богдан Мельничук

Богдан Мельничук.
м. Тернопіль.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №75 (15603) від 17 вересня 2014 року.

[Інф.: 02.12.2014. Оновл.: 02.12.2014]